З 15 травня 2004 року я перебуваю в шлюбi з Єфименком Василем Степановичем, зареєстрованому вiддiлом РАЦС Голосiївського району м. Києва, актовий запис № 5-123.

До шлюбу з вiдповiдачем ми були знайомi один рiк. Ми познайомилися, коли я почала працювати на пiдприємствi, де працював i вiн. З самого початку вiн намагався привернути мою увагу до себе, але вiн менi не подобався, тому в мене не було намiрiв укладати з ним шлюб.

У вереснi 2003 року в результатi аварiї загинули мої батьки. Це було для мене справжнiм горем, оскiльки померли найдорожчi для мене люди. Смерть батькiв призвела до розладу нервово-психiчного стану у мене, тому Єфименко Василь Степанович вирiшив покласти мене на лiкування до психiатричної лiкарнi. Я не була проти лiкування, бо розумiла, що впоратися самiй зi станом здоров'я, у якому я перебувала у зв'язку зі смертю батькiв, буде важко.

Лiкування йшло менi на користь, кожен тиждень вiдповiдач провiдував мене, а згодом йому дозволили забирати мене до себе додому на вихiднi. В один з таких приїздiв, тобто 3 квiтня 2004 року, ми подали заяву про бажання зареєструвати шлюб до Голосiївського РАЦС м. Києва, а 13 травня 2004 року мене виписали з лiкарнi.

Я погодилася на реєстрацiю шлюбу, оскiльки вiдповiдач турбувався про мене, крiм нього у мене нiкого не було, пiсля смертi батькiв i пiд час перебування у лiкарнi я припинила спiлкуватися з друзями та родичами. Вже мiсяць, як я закiнчила лiкування, знайшла iншу роботу, почала спiлкуватися з друзями. Тепер менi стало вiдомо, що Єфименко Василь Степанович спецiально створив умови моєї iзоляцiї, оскiльки лiкарi дозволяли лише йому вiдвiдувати мене, заборонивши такi вiдвiдування моїм родичам та друзям, мотивуючи це моїм станом здоров'я. У них навiть не брали передач для мене.

На сьогоднi я розумiю, що взяла шлюб без вiльної згоди, оскiльки на момент реєстрацiї шлюбу страждала на тяжкий психiчний розлад, а тому не усвiдомлювала сповна значення своїх дiй i не могла керувати ними. Я не могла погодитися на шлюб з чоловiком, який старший за мене на двадцять рокiв i який не викликав в мене симпатiї. Тому я не звинувачую Єфименка В. С. в примушуваннi мене до вступу до шлюбу, а вважаю, що вiн використав тi обставини, якi склалися пiд час моєї хвороби.

Тому з урахуванням п. 1 ст. 40, статей 24, 38 СК та ст. 4 ЦПК

1. Визнати шлюб, укладений мiж мною i Єфименко Василем Степановичем, зареєстрований 15 травня 2002 року у вiддiлi РАЦС Голосiївського району м. Києва, актовий запис № 5-123, недiйсним з моменту його укладення.

2. Допитати як свiдкiв громадян: Євтушенко Марiю Василiвну, яка проживає за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, буд. 26; Євтушенка Iвана Вiкторовича, який проживає за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, буд. 26; Коломiєць Наталiю Олексiївну, якi були свiдками пiд час нашого весiлля i можуть пояснити, в якому станi я перебувала.