З 31 лютого 2002 року я перебуваю в шлюбi з вiдповiдачем, що пiдтверджується свiдоцтвом про шлюб, виданим Шевченкiвським РАГС м. Києва.

23 вересня 2004 року у нас народився син, але при визначеннi його iменi виникли суперечки, оскiльки у нас в родинi всi сини отримували iм'я та по батьковi вiд своїх батькiв. Тому ми не можемо дiйти згоди, оскiльки я наполягаю на тому, що дитина має продовжувати традицiї нашої родини, а дружина заперечує, оскiльки вона вважає, що ми та iншi особи плутатимуться, коли звертатимуться до мене або до сина.

Я вважаю, вiдповiдно до традицiй, що склалися в нашiй родинi, та того, що можуть враховуватися не тiльки звичаї нацiональних меншин (ст. 11 СК), а й за аналогiєю закону й традицiї певної родини (ст. 10 СК), дитина має отримати моє iм'я i вiдповiдне по батьковi. Законом передбачено, що традицiї (звичаї) українського народу мають враховуватися при вирiшеннi питань життя сiм'ї. Щодо можливостi надання подвiйного iменi, то тут ми з дружиною згоднi, що подвiйне iм'я для нашого сина є неприпустимим.

Тому на пiдставi статей 11, 145 СК, статей 4, 5, 24, 137 ЦПК

з урахуванням традицiй моєї родини визначити моєму сину iм'я — Iван.