З 3 квітня 2002 року ми з вiдповiдачем проживаємо спiльно однiєю сiм'єю.

20 вересня 2004 року у нас народилася дочка, яку вiдповiдач визнає своєю дитиною i готовий подати вiдповiдну заяву про реєстрацiю його батьком дитини. Ми за взаємною згодою вирiшили надати дитинi iм'я Тетяна, але щодо її прiзвища не можемо дiйти згоди, оскiльки я наполягаю на тому, що дитина має носити моє прiзвище, а вiдповiдач — його прiзвище.

Вiдповiдач вважає, що для дитини краще буде, коли вона носитиме прiзвище батька. Це, за його словами, вiдповiдає традицiям, що iсторично склалися в Українi. Вiн навiть обґрунтовує своє право ст. 11 СК, але не розумiє, що для дiвчинки таке прiзвище абсолютно не пiдходить, особливо в Українi. Вiн сам розповiдав, що його в дитинствi дражнили, але вiн здатен був себе захистити. Коли ж йдеться про дiвчинку, то вона не повинна мати незручностей зi своїм прiзвищем, тим бiльше, коли є можливiсть цього уникнути. Щодо надання подвiйного прiзвища нашiй дитинi я також заперечую, оскiльки словосполучення «Городецька-Соплива» або навпаки також є неблагозвучним. Вiдповiдач також не хоче брати до уваги, що в нього вже є дитина вiд першого шлюбу, яка має його прiзвище, а в моїх батькiв немає онукiв. Наше прiзвище має давню iсторiю, оскiльки прадiд був вiдомим архiтектором, а тому його нащадки мають берегти, продовжувати його iсторiю.

До органiв опiки та пiклування ми не зверталися, оскiльки їх рiшення має рекомендацiйний характер, а ми бажаємо щоб суд остаточно та об'єктивно вирiшив наш спiр.

Тому на пiдставi ст. 145 СК, статей 24, 137 ЦПК

з урахуванням традицiй українського народу визначити нашiй дитинi прiзвище та iм'я — Городецька Тетяна.